“Якби водії не вийшли на роботу — місто зупинилося б”

Як водії громадського транспорту протистоять загрозі COVID-19

Найперше, що вражало під час карантину — спорожнілі вулиці міста, на яких було не побачити звичного жвавого руху транспорту. Попри зняття великої кількості обмежень, що були запроваджені урядом України для боротьби з коронавірусною інфекцією, ця сфера відновлюється дуже поступово. Як і раніше для проїзду в громадському транспорті потрібно вдягати захисну маску, а кількість пасажирів обмежена.  З якими труднощами стикнулися водії за два з половиною місяці карантину, розповів Руслан Д. (прізвище не публікуємо на прохання співрозмовника — прим. Авт.).

 

Руслан вже двадцять років працює водієм маршрутного таксі в Запоріжжі. Каже, так довго не затримався б, якби робота не подобалася.

– В нас не кожен витримує. Буває таке, що прийде нова людина, два дні попрацює і йде. Треба бути трошки психологом, бо кожен пасажир заходить в транспорт із своїми проблемами. Це все на водієві відбивається. В карантин всі дуже знервовані, дратівливі були.

Мікроавтобус Руслана рухається по маршруту, що з’єднує Заводський район та один з найбільших торгівельних центрів на Набережній.  Як і в час карантину, за кожним колом на кінцевій зупинці водій дезинфікує всі поручні й сидіння 5% розчином хлору, а якщо є час, їде помити мікроавтобус. Робить це власним коштом, хоча прибутку через нові правила перевезень майже не має. Через загрозу захворіти на коронавірус рідні Руслана хвилювалися, але з розумінням ставилися до необхідності працювати далі.

– Час такий, всі переживають, – зазначає Руслан. – На карантині працювати було не переливки. Маска, гумові рукавиці — був потрібний час, щоб призвичаїтись. Треба було на кожній зупинці порахувати людей, щоб не більше десяти, перевіряти всі документи, взяти гроші, видати решту… Було таке, що або документів в когось нема, або місць вже нема, а люди просять, благають, щоб їх відвезли — а я не маю права. Був змушений відмовляти, бо штраф за це порушення – 17 тисяч гривень. І людей шкода, і вчинити інакше я не міг. Складно було.

На вихідних через обмеження водій встигав зробити два кола вранці та два ввечері. Вільний час проводив з родиною, більшою частиною вдома. Рятували від постійного сидіння вдома прогулянки з собаками.  Їх у водія три. Згадуючи той час, Руслан каже, що сумнівів щодо свої роботи не мав. І зараз їх теж немає. Він добре розуміє, що  без громадського транспорту в сучасному місті не обійтися.

– Кожна робота важлива. І наша робота водіїв також. Всім треба їхати. Якби я не вийшов на роботу, інші водії — місто зупинилося б. Людям довелося б ходити по 6-10 км пішки на роботу. Я працюю і планую працювати далі, навіть, якщо восени нас чекає друга хвиля захворювань і карантин.

Анастасія Глеваха

Матеріал створено в рамках проєкту “Герої нашого часу”, який реалізується БФ “Посмішка дитини” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Ця серія публікацій, присвячена людям, чия робота допомагати іншим. Висловлюємо свою вдячність і щиру підтримку тим, кого ми можемо не знати особисто, але на чию допомогу розраховуємо в скрутний момент.