“Все пропало. Що робити?”

Як підтримують людей на карантині психологи “Телефону Довіри”

Оксана Семененко, керівниця “Служби екстреної психологічної допомоги “Телефон Довіри”

Разом із пандемією COVID-19 світом шириться паніка. Тривога, безпорадність, відчай, роздратування — палітра негативних емоцій дуже широка. Допомагають впоратися з ними консультанти спеціалізованого формування “Служба екстреної психологічної допомоги “Телефон Довіри”. Кожного місяця вони приймають близько 350 дзвінків та надають підтримку запоріжцям в найскрутніші моменти їхнього життя. Що допоможе зберегти душевну рівновагу в час кризи та як вдається працівникам самим бути на позитиві, розповіла керівниця служби, Оксана Семененко.

– На карантині найбільше запитів щодо міжособистісних конфліктів. Звертаються, в основному, подружжя та сім’ї з дітьми. Бо люди почали сидіти вдома, частіше спілкуватися і вже не можуть виносити один одного. Батьки кажуть: “Все пропало. На дітей нема управи. Вони не хочуть вчитися. Що з ними робити?”.

Як карантин вплинув на найвразливіші групи населення?

– Є звернення від родичів людей з залежностями. Такі люди зараз весь час вдома, грошей немає де взяти, немає де і що продати, аби отримати дозу. Лікарні на карантині і не можуть їх прийняти. Складно тим, в кого родичі мають психічні захворювання. В цій ситуації важко щось порадити дієве, ми можемо тільки надати підтримку. Часто ця інформація прихована від друзів, а тут вони можуть поділитися проблемою і не боятися засудження.

– Як розрадити людей похилого віку? Їм рекомендовано взагалі не виходити з дому…

Люди похилого віку, особливо ті, хто проживає окремо, дійсно в категорії ризику. Вони постійно думають про цей вірус. Вдома хто? Або тваринка якась, або телевізор. Людина дивиться новини і думає “Боже, я пережила війну, а тепер таке бачу”. Вони починають відчувати запаморочення, хапаються за серце, тиск скаче, впевнені, що до них ніхто не приїде, ставлять на собі хрест. Тому психологічна підтримка — наше все.

А чого точно не треба нашим бабусям й дідусям?

– Мабуть, зайвої інформації. Одна з порад — мати якомога більш правдиву інформацію з офіційних джерел і щоб її не було багато.  Ми питаємо про самопочуття або про погоду, або які плани, що вони роблять вдома, хто їм може допомогти, про те, що може додати позитиву. Гумор рятує. На мене вдома чекають чоловік, донька й бабуся. Їй важко. Вона “дитина війни”, і чує погано, і бачить теж, нещодавно перехворіла бронхітом. І хоч має окрему кімнату, ми все одно контактуємо.  Вона постійно миє руки, користується дезінфектором, питає: “А киці треба мити лапки? Вона по балкону ходила”. “Ні”, – кажу, – “Не треба, бо вона з дому не виходила. Ви в мене вдвох на самоізоляції”.

– На відміну від багатьох, ви і ваші колеги працюєте на карантині. Як обмежувальні заходи вплинули на вашу роботу?

– На початку було складно діставатись на роботу. Наші працівники більше переживають за свої родини, бо вони були в громадському транспорті, або були екстрені виїзди до родин. Вони так само намагаються не спілкуватися з власними родичами, залишати пакунки під дверима, аби не наражати їх на небезпеку. Попри тривогу, треба як і раніше вміти витримати клієнта, бо є і маніпулятивні, є ті, хто дзвонить і погрожує. Ми з колегами спілкуємось, жартуємо, обмінюємось інформацією. Ми маємо таку потребу і змогу –  прийти на роботу і допомогти людям.

Отримати кваліфіковану допомогу психолога можна за телефонами:

 228-15-84

066-313-15-84

067-515-15-84

073-515-15-84

Для консультацій онлайн пишіть:

Skype: Dovira1584

Facebook: Телефон Довіра

Viber/WhatsApp/ Telegram: 067-515-15-84

 

Ця серія публікацій, присвячена людям, чия робота допомагати іншим. Висловлюємо свою вдячність і щиру підтримку тим, кого ми можемо не знати особисто, але на чию допомогу розраховуємо в скрутний момент. 

Анастасія Глеваха

Матеріал створено в рамках проєкту “Герої нашого часу”, який реалізується БФ “Посмішка дитини” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).