“Завжди готові прийти на допомогу”

Як на карантині працюють мобільні групи з реагування на факти домашнього насильства

Карантин, запроваджений в Україні аби стримати розповсюдження COVID-19,  став часом випробовувань на міцність для медиків і поліцейських, соціальних працівників та продавців, водіїв громадського транспорту та працівники служби з надзвичайних ситуацій. Кожного дня  вони перебувають в зоні ризику, аби наше життя, нехай і з певними обмеженнями, було безпечним та комфортним.  Їм не так часто кажуть: “Дякую!”, хоча саме вони — герої нашого часу.

Залишитися вдома на карантині — не проблема, якщо ваш дім — ваша фортеця. Але якщо там чекають погрози чи побиття,  настанова “залишайтесь вдома” звучить загрозливо. На жаль, по всьому світі карантин став часом, коли збільшилась кількість випадків домашнього насильства. В Національній поліції України восени 2019 були створені мобільні групи з реагування на факти домашнього насильства. Вони продовжують працювати і зараз, оперативно реагуючи на небезпечні конфлікти, що спалахують в родинах.

– Люди постійно перебувають вдома. Менше гуляють по вулиці. Насідають на алкоголь, починають зловживати, згадують старі образи, які накопичились з часом, та з’ясовують стосунки між собою. Виникають сварки, бійки, конфлікти, – розповідає Микола Ситник, молодший лейтенант поліції.

Невизначеність й ризик — постійні супутники роботи поліцейського.

Окрім явної загрози – зазнати травм і поранень, є ще небезпека зараження різними хворобами. В поліції під час отримання виклику, не питають про симптоми й супутні захворювання.  В умовах пандемії COVID-19 поліцейські роблять те саме, що й решта громадян, – носять маски, миють та дезінфікують руки, тримають безпечну дистанцію. І хвилюються за близьких.

Микола Сеник, лейтенант поліції та Христина Шевченко, капітан поліції – члени мобільної групи з реагування на факти домашнього насильства

 

– Я за свою дитину більше переживаю, ніж за себе: в мене семирічний син, – Моя мати живе в іншому місті. Кожного дня зідзвонюємося. Переживає. “Обов’язково маску носи, руки мий, антисептиком користуйся”. Більше стали переживати, – каже Христина. Микола з батьками теж не бачиться, спілкуються телефоном, як і з багатьма своїми літніми родичами.

 

 

 

Під час карантину уповільнилася робота судів. Тепер доводиться довше чекати схвалення обмежувальних приписів щодо кривдників і постраждалим від насильства вдома. В цій ситуації часто єдиним важелем захисту залишається терміновий заборонний припис строком до 10 днів, який можуть застосувати поліцейські.

Робота з протидії насильству психологічно виснажлива, відзначають наші співрозмовники, але міняти свою спеціалізацію вони не збираються.

– Ніколи не знаєш, хто тобі буде вдячний і чим ти зможеш допомогти людям. До цього не можна підготуватися. Ми можемо допомогти літнім людям впоратися з кривдниками, захистити малолітніх, – каже Микола. Христина його підтримує:

– Надихає, коли виходиш з адреси, а жінка, або чоловік, які стали потерпілими в цій ситуації, кажуть тобі “Дякую!”. Або та консультація, яку ми надали, якось допомогла людям. Вони звернулися до суду і вирішили питання, яке не могли вирішити роками і жили з цим. 

Цей матеріал — перший з серії, присвяченій людям, чия робота допомагати іншим. Це спроба висловити вдячність і підтримку тим, кого ми можемо не знати особисто, але на чию допомогу розраховуємо в скрутний момент.  Матеріал створено в рамках проєкту “Герої нашого часу”, який реалізується БФ “Посмішка дитини” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).